Пісня - духовне обличчя народу

У пісні народ всю душу вклав,

Про свою долю піснею сказав:

Про свої сльози, горе, болі

Та прагнення кращої долі.

 

Наш народ у пісню

Душу вклав,

Про походи героїчні

І всі цінності одвічні

Він піснями всьому світу розказав.

Про славні козацькі походи,

Про лихі негаразди і незгоди,

Про напади Батия на Вкраїну,

Про вояків, що не дали зробить руїни

Із неньки славної – святої України.

Як творилася історія народу,

Якого славного козацького ми роду.

Як вороги на наші землі зазіхали,

Якого лиха всі від них зазнали:

І матері, і діти, й молоді дівчата,

Котрі в полон були забраті.

Про море сліз і ріки крові,

Про кріпаків, тяжку їх долю.

Про чумаків і селян-хліборобів,

З котрих зробили слухняних рабів.

Про долю рекрутську

Й заробітчанську долю,

Та мрії їхнії про волю.

Про вірність, зраду і кохання,

Печалі і розчарування.

Вся доля нашої країни

В піснях оспівана давно.

Про лихо, всі сумні події,

Про перемоги і надії,

Про сподівання й людські мрії,

Про чорнобрових дівчат гарних,

Про гетьманів та отаманів славних.

Майже все, про що хотіла, я сказала,

А висновком до сказаного підібрала

Михайла Шевченка влучні слова:

«Вона має те велике, єдине, що не вмирає, бо гукає, об’єднує, паморочить жагучим почуттям духовності – має дух! І дух той будить, відроджує, плекає і живить пісня!»

 

А ще від себе хочу побажати

Та на захист пісні кілька слів сказати:

Нехай замовкнуть репи й рок-н-роли,

Котрі з’явились, як непрошені монголи,

Радіо й екран заполонили,

Пісню українську майже заглушили

Наче душу України захотіли вбити.

Ні! Вона жива, їй вічно жити!

Нікому не під силу її заглушити!

Бо вона – історії нащадок,

Як коштовність перейшла до нас у спадок,

Бо коли орда Україну топтала,

Та вона в пожарищах палала –

Лунала щира пісня мого краю,

Котра сягала небокраю.

Це була свята велика сила,

Що дух бійців відродила.

І ворогів косила шабля, з піснею піднята,

Щоб не було на Україні ката.

З нею йшли на смертний бій козаки,

З нею й помирали на вустах.

Піснях дух козаків підіймала,

Татарву перемогти допомагала.

Коли пісня народна лунає,

Нас гордість за предків проймає,

Все ж славного козацького ми роду,

Якому не було й не буде переводу!

Коли пісня України лунає,

Зачарована душа нею співає.

Наша пісня – нації обличчя.

Пісня українська жити буде вічно.

Пісня – мудрості скарбниця,

Як джерельная водиця.

Вона – окраса мого роду,

Це – біографія народу,

Нев’януча краса духовної культури,

Велике надбання літератури.

Пісні України – живі, невмирущі,

Бо вклав у пісні ці народ свою душу.

Душа ж у людини – вічна, жива,

Тому наша пісня звучить, не вмира.

Лунайте, пісні мого краю,

Як спів солов’їв навесні,

Про долю Вкраїни співайте,

І душі людей зігрівайте!